Найбільше свято держави

     Україна відзначила 23-ю річницю Незалежності. У цей надзвичайно складний для нашої держави час маємо пам'ятати, що ми довгі століття йшли до нашої суверенності та волі.

     У дитячій бібліотеці до відзначення Дня Прапора та Дня Незалежності України було організовано книжково-ілюстративну тематичну виставку літератури "Найбільше свято держави".

     
 Носов Микола Миколайович - 
відомий дитячий письменник, який написав багато чудових творів для дітей, особливо знаменита його казкова трилогія про хлопчика Незнайка. Першій книзі трилогії "Незнайко та його друзі" цього року виповнюється 60 років (1954), але цією цікавою, веселою, казковою книжкою і сьогодні захоплюються наші діти, і не лише діти, але й дорослі, які в душі залишились дітьми.



      Що не кажіть, а Носов - найкраще прізвище для письменника, тим більше - для дитячого письменника, і вже тим більше - для веселого дитячого письменника. Тільки послухайте: Н о с о в - просто, легко і трохи кумедно. Добре, загалом. А ще краще, якщо сам письменник підходить своєму прізвищу. У Носова дійсно був ніс. І зовсім не маленький, великий такий, помітний, і велика голова, і широкі плечі. І все це абсолютно не в'язалося з невисоким зростом і тихим, глухим голосом. На перший погляд - непоказний такий дядько. Дуже мовчазний, дуже замкнутий. Деякі називали його "похмурим буркотуном". Але що вони знали, ці деякі? Адже вони, напевно, і книг-то його не читали. А слід було б. Втім, почати ніколи не пізно.

     - Або, можливо, вірна поширена думка, що всі найвеселіші гумористи, як правило, люди дратівливі, похмурі і мало не злі? Може, так воно і є, але тільки не в цьому випадку. Микола Миколайович Носов і справді був людиною нетовариською, замкнутоюм. Але йшло це від якоїсь особливої делікатності, і навіть невпевненості в собі. Що здається дивним, адже від природи він мав вельми різноманітні таланти, про що свідчать хоч би його численні захоплення.

     "У шкільні роки мріяв стати музикантом (кимось на кшталт Паганіні щонайменше), потім закинув скрипку, захопився хімією і цілком серйозно готувався до вступу на хімічний факультет Політехнічного інституту; перед самим іспитом передумав і замість Політехнічного поступив у Художній. Закінчив же Інститут кінематографії, потім працював в кіно, потім став дитячим письменником". Так про свої "метання" він напише в автобіографії. Але напише, як завжди про себе, дуже стисло. Для того, щоб ці сухі слова наповнити фарбами і звуками, варто відкрити його повість "Таємниця на дні колодязя".

     І побачити маленьке селище Ірпень поблизу Києва, де жила тоді невелика сім'я чи то залізничника, чи то актора (це дивлячись по обставинах) Миколи Носова, і де його середній син, теж Микола, зробив в буквальному розумінні свої перші кроки. Незабаром сім'я переїхала до Києва - прийшов час віддавати хлопчиків в гімназію. А всього через декілька років почалася Громадянська війна.

    Голод, тиф, смерть - все випало на їх долю. І про все це розповів вже відомий письменник Микола Миколайович Носов в своїй останній книзі. Повість "Таємниця на дні колодязя" вийшла окремим виданням вже після смерті автора, у 1978 році.

     А рівно за сорок років до того побачило світ його перше оповідання - "Витівники". В цей час М.М.Носов ще працював в кіно і продовжував там працювати до 1951 року, знімаючи як режисер найрізноманітніші (мультиплікаційні, наукові, учбові) фільми. Але одночасно писав веселі розповіді для дітей і про дітей, які все частіше з'являлися в журналах "Мурзилка", "Вогнище", "Витівник" і на сторінках газети "Піонерська правда".

     З'являлися і відразу ж ставали неймовірно популярними.

Секрет читацького ажіотажу пояснювався досить просто. Спочатку в невеликих розповідях, а потім і в "великих" повістях ("Весела сімейка", 1949; "Щоденник Колі Синіцина", 1950; "Вітя Малєєв в школі і дома", 1951) Микола Миколайович так уміло ховався за маленьких героїв, що здавалося, ніби вони самі, без жодної участі автора розповідають про своє життя, про жаль, радощі, проблеми і мрії.

     Так, безпосередньо, без посередників, герої і читачі знаходили одне одного і розмовляли, і сміялися разом, і сперечалися, і товаришували. Напевно, з тієї ж причини герої Носова потім легко перекочовували у фільми й спектаклі, залишаючись і там найзвичайнішими "невигаданими" хлопчиськами - шибайголовами, винахідниками і фантазерами.

     З часом до всіх цих героїв приєднався ще один, цього разу - казковий. Незнайко прийшов сам і привів з собою цілу ораву веселих і галасливих коротунів, які постійним місцем проживання вибрали для себе три книжки Носова: "Пригоди Незнайки і його друзів" (1953-1954), "Незнайко в Сонячному місті" (1958) і "Незнайко на Місяці" (1964-65).

Там вони чудово влаштувалися і витворяли, що хотіли: сварилися, мирилися, літали на повітряній кулі, відправлялися в космічну подорож і навіть брали участь в революції на Місяці.
     Але навіть ці "вигадані" казкові коротуни підозріло були схожі на своїх маленьких читачів. Особливо - Незнайко. Точнісінько хлопчисько-шибеник, який через власне невміння і зарозумілість потрапляє щоразу у халепу.
Тому і подобався він більше за всіх. І не тільки нашій (тоді - радянській) малечі, але і зарубіжній, оскільки стараннями перекладачів дуже скоро заговорив багатьма мовами світу. Навіть японською!
     Отже, якщо ви випадково опинитесь в Японії, то не особливо дивуйтеся, побачивши кафе "Незнайко". Заходьте спокійно - вас обов'язково зустріне там старий, добрий і веселий друг.