Вітаємо усіх прихильників книгочастування та запрошуємо до чергової дегустації у бібліокафе "Книгогурманіка". Сьогодні на читачів дошкільного та молодшого шкільного віку чекають неймовірно цікаві книги Галини Манів та Дмитра Печенкіна "Киці-мандрівниці" із серії "Неймовірні пригоди".

    Біографія Галини Манів починається в Кишиневі 1965 року. Українська перекладачка, письменниця і редакторка. Закінчила медичне училище №1 в Києві, потім працювала операційною медсестрою у лікарнях Києва. Здобула ступінь магістра у 2008 році за спеціальністю «Українська філологія і фольклористика», закінчивши Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка. Авторка збірок «Хрещаті пелюстки», «Альбом вчорашнього Світання», «До неба».

     Дитяча книга Галини Манів про киць-мандрівниць вперше побачила світ у видавництві «Рідна мова» у 2019 році. 

     Сміятися, співпереживати, радіти, зовсім трошечки хвилюватися та пізнавати щось нове про світ, у якому ми з вами усі живемо… Звучить цікаво, чи не так? А втім, робити усе це куди захопливіше у компанії разом із головними героїнями нової книжкової серії відомої української дитячої письменниці Галини Манів «Киці-мандрівниці», проілюстрованими дотепними, кумедними та симпатичними ілюстраціями Дмитра Печенкіна.
     Харизматичні киці Муля та Манюня — найліпші подруги. І як не рідко трапляється з друзями, вони мають спільний інтерес — просто обожнюють мандрувати! Та не подумайте, що на сусідню вулицю, ні! На відміну від багатьох інших киць і котів, Муля та Манюня люблять подорожувати до інших країн. Так, у першій книзі подружки вирушають досліджувати Італію, Гренландію та Фінляндію, а у другій — Велику Британію, Грецію та Туреччину. Звісно, що у кожній із таких мандрівок із кицями стаються неймовірні пригоди, читаючи про які, важко зупинитися. Тож не вагайтеся, а вирушайте у спільну мандрівку. А заразом дізнавайтеся чимало нового про географію, історію, традицію, кухню та інші культурні особливості різних країн світу.

     Цікавого та пригодницького книгочастування!

                                              Журавлине: таємниче та унікальне

                                      мертве озеро на Сколівщині

     Високо в Сколівських Бескидах розташоване Мертве озеро. Неправильна овальна форма, темна, як ніч, але достатньо прозора вода і бульбашки, що постійно підіймаються до поверхні — таким ви його побачите. 

     Довкола — багниста місцина з характерною рослинністю біля берегів. Тут можна знайти журавлину болотну та осику.

     З усіх боків озеро обступив густий смереково-ялицевий ліс. Особливо гарно тут, напевно, восени, коли листяні дерева розфарбовують ліс у полум’яні відтінки, а ялиці, як і решту року, стоять насичено зелені. Різнобарв’я лісу тільки додає мальовничості темним водам Журавлиного, берегам, встеленим м’яким мохом та поверхні, вкритій легким павутинням зелені.

     “Мертвим” Журавлине озеро називають через те, що вода в ньому насичена сірководнем, тому вищі живі організми тут не живуть. Про те, як утворилось озеро, ніхто достеменно не знає, як, власне, і про його глибину.

     Люди кажуть, що в розщілину поміж пагорбами почала стікати тала вода, згодом в ній накопичились трухляві гілки, листя, повалені снігом чи буревієм дерева. Процес гниття завдяки стоячій воді тільки пришвидшувався.

    Через дивні властивості озера місцеві дуже довго його оминали, даючи містичні пояснення дивному бульботінню на поверхні та аномально темній воді. Кажуть, що в тутешніх болотах після сніжних зим чи дощових літ безвісти зникали подорожні. Місцина подалі від туристичних стежок і справді болотиста — всяке могло бути. Проте сьогодні дорога до Журавлиного безпечна: стежки промарковані, є вказівники, тож заблукати в лісі, повному див, вам ніхто не дасть!

      Велике скупчення гілок, корінь дерев, трави утворило острів посеред Мертвого озера. І, якщо добре придивитись, побачите, що острів ...рухається!

     Потрапити на нього можна, але будьте обережні: тут легко загрузнути під власною вагою у трясовині, хай вона і здається безпечною.

     Тим паче, що у Мертвого озера дна нема. Точніше, виміряти точну глибину Журавлиного майже неможливо через те, що дно щільно вкривають стовбури дерев. 

       Озеро Журавлине, що на Сколівщині, має свого брата-двійника на Кропивниччині - бездонне Чорне озеро, що у Чорному лісі, поблизу Кропивницького.

     

                                                         Каньйон Диявола в Україні

     Українською міні-версією Великого каньйону Колорадо називають Актовський каньйон, який входить до заповідника "Гранітно-степове Побужжя" і лежить у долині річки Мертвовід. Це одне із найгарніших і найбільш незвичних куточків України. Це місце називають "Долиною Диявола" або "маленьким Кримом", бо гранітно-базальтові гори за структурою і віком нагадують кримські. 

    У цих місцях проводились багато ритуалів древніх племен. В долині поховано більшість скіфських царів. За легендою, правителів відправляли в останню путь за течією Мертвоводу. Звідси і така понура назва. Геродот називав цю річку Ексампей, що в дослівному перекладі означає "мертва вода".  Довжина каньйону - біля 5 км, а висота скель місцями сягає 40-50 метрів. На світанку скелі забарвлюються в ніжно рожевий колір променями ранішнього сонця. Тут ніколи не буває дуже людно, бо в долину Мертвоводу немає легкого доступу. Тут ніколи не буває дуже людно, бо в долину Мертвоводу немає легкого доступу. 

    Каньйон вважається єдиним у Європі, який за геолого-ландшафтними показниками в точності повторює знамениті каньйони Північної Америки. Такий собі Гранд-Каньйон в мініатюрі. 

     Вітання усім шанувальникам бібліокафе "Книгогурманіка". Сьогодні у нашому книжковому меню  цікавезна повість Зірки Мензатюк "Ангел Золоте Волосся".

     Зірка Мензатюк - сучасна українська письменниця, талановитий журналіст і володарка низки престижних літературних премій. Перш за все автор прославилася завдяки яскравим і захоплюючим дитячим книгам, наповненим веселими пригодами, чарівними персонажами і істинно українськими мотивами. В цілому творчість Зірки Мензатюк має яскраво виражений національний мотив. Автор відноситься до тих сучасних письменників, які в своїх творах активно розвивають рідну мову і культуру. Її твори користуються великою популярністю серед дітей та їхніх батьків.

     Перші твори письменниці стали з'являтися в українських журналах ще в шкільні роки автора, але перша повноцінна книга була видана тільки в 1990 році - нею виявся твір «Тисяча парасольок». Слідом за цим на прилавках магазинів з'явилися книги «Мільйон мільонів сестричок», «Київські казки», «Як до жабок говорити», «Макове князювання». Все це яскраві і добрі казки для самих маленьких читачів. Крім того, твори Зірки Мензатюк видавалися за кордоном, зокрема, в США і Словаччині. У бібліографії автора представлені також і підручники для середніх освітніх шкіл, зокрема - «Оповідання з історії Києва». У цій книзі письменниця в простій і доступній для дітей формі розповідає про найбільш важливі історичні події.

     Отож книга "Ангел Золоте Волосся". 

     Чи може в сучасному світі статися диво? Таке, щоб минулися усі Галині нещастя: погані стосунки з учителькою та однокласниками, те, що в неї не “круті” батьки, а головне — хвороба братика, через яку життя перетворилося на геть нестерпне. І що для цього потрібно зробити Галі? На дівчинку чекає багато пригод, цікавих і часом небезпечних, мандрівка в далеку давнину, де Галя побачить княжий Київ, дізнається секрети старовинного мистецтва, а заодно й захопливу історію одного з найзнаменитіших шедеврів Київської Русі — геніального творіння Алимпія Іконописця. А ще в неї з’явиться незвичайний друг — Ангел Золоте Волосся. Він допоможе Галі здобути одне з найважливіших людських умінь — уміння бути щасливою.

                                  Чужі на своїй землі: забуті форти Перемишля

       У якихось трьохстах метрах від українсько-польського кордону, неподалік села Поповичі на Мостищині суворо стоїть мовчазний свідок великих воєн минулого століття. Сьогодні тут майже райська тиша, а колись поблизу Попович гриміли гармати, які заглушували галас бійців найсильніших армій світу. Сьогодні залишки форту «1-6 Дев’ятичі» є німими свідками буремних подій Першої світової.

     Форт «1-6 Дев’ятичі» є одним із шести оборонних фортів, які розташовані на українській стороні вздовж українсько-польського кордону на шестикілометровій довжині. Їх сполучає оточена хащами грунтова дорога. 

     Це – єдині форти в Європі, які ніколи не були завойованими. Пікантно, але найцікавішим місцем залишків форту дехто з дослідників вважає… офіцерський туалет. Справа в тім, що коли надійшла команда підірвати твердиню, офіцери, за переказами, кидали в цей отвір усе, чим володіли – монети, цінності, зброю. Відтоді в підземелля, у яке спускався виходок, не ступала людська нога. Під час мандрівки довгими заплутаними лабіринтами зруйнованого форту, слід бути максимально уважними, щоб не гримнутися головою до бетонного одвірка чи не вивихнути ноги у якійсь черговій ямі. В одному місці грізно бовваніє чорний отвір підземного колодязя глибиною близько 46 метрів...

     У місцевих ентузіастів та й у представників влади неодноразово виникали ідеї створити у цій місцевості потужну інфраструктуру з готелями, добрими дорогами та залучити туди потік туристів. Певний час навіть виділялися гроші з районного бюджету, виходили на міжнародні організації проводили популярний серед молоді фестиваль «ФортМіссія». Однак для серйозних кроків бракувало грошей. Тай сьогодні видаєжтиься практично неможливим капітальне відновлення форту. За попередніми оцінками, на це потрібно щонайменше мільйон євро. Проте навіть у сьогоднішньому напівзруйнованому стані поповицький форт притягує своєю суворою загадковістю. Щоправда, лише поодиноких мандрівників…

     Детальніше за посиланням:

  https://www.facebook.com/%D0%97%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%87%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0-%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0-%D0%B1%D1%96%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BE%D1%82%D0%B5%D0%BA%D0%B0-%D0%B4%D0%BB%D1%8F-%D0%B4%D1%96%D1%82%D0%B5%D0%B9-1443665172334039

https://www.facebook.com/profile.php?id=100015209401226   

     

     Сьогодні у рубриці "Мандруємо Україною" ми будемо відкривати для себе Нагорянські печери, що на Вінниччині. 

     «Нагоря́нські печери» — геологічна пам'ятка природи, унікальний ландшафт, природно-антропогенний витвір, а також археологічний об’єкт – залишки велетенської та загадкової мегалітичної споруди-комплексу,наукова цінність якої на жаль до цього часу недооцінена,які розташовані у селі Нагоряни Могилів-Подільського району Вінницької області. Мальовничий скельний вихід на поверхню вапняків крейдяного віку з карстовими печерами на лівому березі р. Дністер, площею 1 га.  «Нагорянські печери» належать до епохи середнього і верхнього палеоліту. В скелі видовбані отвори різних розмірів, за версією дослідників, у них проживали неандертальці.

     На скелях зображено найдавніше в світі малюнкове письмо - піктограмне, якому 40 тис. років.

Важлива цінність об'єкту - залишки мегалітичної споруди. Колись вона собою являла єдиний комплекс, який вражав своїми розмірами, петрогліфами та розташуванням конструкції. Унікальність його полягає ще й утому що це була взагалі єдина кельтська мегалітична споруда у всій Східній Європі, котра за своїм віком доводилась «дідусем» відомому Стоунхенджу. 

     

      Наші літньо-спекотні вітання усім прихильникам бібліокафе "Книгогурманіка". Сьогодні ми хочемо запросити усіх на дегустацію-мандрівку, і мандрівку не куди-небудь, а до всесвітньовідомої столиці Франції - Парижа. А мандрувати ми будемо разом із книжкою Надійки Гербіш "Мандрівки з чарівним атласом. Париж"

     Надійка Гербіш — письменниця і перекладачка, фахівчиня з управління проектами у сфері міжнародних прав американської компанії Riggins Rights Management для Європи та Нордичних країн. 

    Надійчині книжки стали українськими бестселерами й були відзначені нагородами. Кілька дитячих книжок вийшли також шрифтом Брайля та в аудіоформаті для використання в програмах інклюзивної освіти.

    Надійка переклала понад два десятки книжок з англійської, зокрема «Ключові рішення» Дж. В. Буша. 

     Працювала журналісткою, книжковою оглядачкою, головною редакторкою видавництва, викладачкою, перекладачкою мотиваційних спікерів зі світовим іменем. Як фотографиня ілюструвала кілька книжок для видавців з України, США та Канади, зокрема, «Found» Karen Kingsbury — американського бестселера за версією New York Times.

     Першу вищу освіту здобула в Київському національному лінгвістичному університеті у 2010 році як викладачка англійської мови та світової літератури. Другу — на факультеті Міжнародних та політичних досліджень Лодзького університету у 2017-му як фахівчиня з американістики та мас-медіа, зосередившись на проблемі освітніх практик в інтеграції біженців.

     Отже, книга "Мандрівка з чарівним атласом. Париж".

      Кажуть, що Париж — це завжди про любов (і круасани). Тож Лука й Терезка вирушають у свою  мандрівку з Чарівним Атласом не самі, а прихопивши з собою закохану пару - своїх дідуся й бабусю. Разом вони ласуватимуть традиційною французькою випічкою, розкриють таємниці Ейфелевої вежі й незбагненного Монмартру, прогуляються вздовж Сени, познайомляться з полотнами знаних імпресіоністів і побачать славетний Нотр-Дам. А ще вони довідаються, чому столицю Франції називають Містом Світла і чому до неї так сильно хочеться повертатися повсякчас. 

     Смачної та цікавої дегустації!

                                        Вода - основа всього живого на планеті

Вода – це найважливіша на нашій планеті рідина. У воді зароджується життя. Без неї неможливе існування рослин і тварин. Життя є лише там, де є вода і, навпаки, де знаходиться вода, там є життя. Протягом життя людина в середньому споживає і, відповідно, виділяє приблизно 75 тонн води. У рідкому середовищі відбуваються процеси травлення і засвоєння організмом поживних речовин. Завдяки воді з організму виводяться шкідливі продукти обміну – сеча, піт, а з  ними  шкідливі речовини і токсини. Вода очищає наше тіло зсередини так само, як водяний струмінь змиває бруд зовні. 

     Потрібно просто зрозуміти, що вода – це одне з найбільших багатств, вічна цінність, до якої ми повинні відноситися з великою повагою, не завдаючи їй шкоди та пильно оберігаючи.

     Пам’ятайте: вода – дзеркало минулого і сучасного!

                                  Олеський замок: перлина «Золотої підкови»

     Історія часто є алогічною. Із замків «Золотої підкови» Львівщини саме за Олеський точилося найбільше боїв. Саме він найчастіше переходив з рук у руки, завдяки мечу, грошам чи шлюбам. За логікою, саме Олеський замок мав би бути найбільш знищений, однак саме тут 21 грудня 1975 року відкрився перший «замковий» музей на Львівщині. 

     Проїжджаючи  трасою Львів-Київ, не можливо не побачити суворий силует замку, який наче нависає з високого пагорба, нагадуючи, що в цього краю – давня і захоплююча історія. Власне про багату історію Олеського замку написано чи не найбільше з поміж усіх історико-архітектурних перлин Львівщини. Тому сьогодні хочемо коротко нагадати основні віхи замкової історії і трохи  зосередитися на родзинках Олеської твердині.

     Сьогодні продовжуємо відкривати для себе Україну - надзвичайно красиву, чарівну, таємничо-загадкову і наш шлях лежить на Кропивниччину.

     Озеро Берестувате, або як його ще називають «Чорне озеро», знаходиться в Кропивницькій області є одним з найнезвичніших та найзагадковіших місць України. Вже вражає те, що на території болота зосереджені сфагнові мохи, хвощі, папороті та різноманітна рослинність, що характерна не для центральної України, а для Полісся. 

      Однак це не найбільша його таємниця. Сьогодні ніхто не знає  глибини озера. Про нього кажуть, що воно не має дна! Численні спроби виміряти не увінчалися успіхом. Існує версія про подвійне дно, перше з яких утворено гілками на опалим листям. Вода в озері дуже холодна, і має майже однакову температуру у всі пори року. Влітку -  дуже холодна, а взимку -  не замерзає. Максимум на що спроможна літня спека – це прогріти озеро на глибину не більше одного метра. В озері живе лише один вид риби - земляний карась. В більшості випадків він має золотистий колір, але трапляються і особини чорного кольору.

     Однак на цьому загадковість озера не вичерпується, адже поруч з іншими аномаліями на озері є плавучі острови з рослинністю та деревами. Це явище народило чимало міфів та страхів серед місцевого населення. Бували випадки, коли люди зупинялися на ночівлю на березі озера, а прокидалися на його середині.

    Вітаємо усіх прихильників бібліокафе "Книгогурманіка". У розпал літа хочемо  запропонувати до дегустації цікавезну пригодницько-фентезійну книгу Надії Гуменюк "Білий вовк на чорному шляху".

    Надія Гуменюк — українська письменниця. Лауреатка конкурсів «Ярославів Вал», «Благовіст», «Коронація слова», премій імені Агатангела Кримського, Лесі Українки та інших. Відома як авторка книг для дорослих та дітей, зокрема видання «Де гуляє крокотам» (2003) відзначене дипломом Першого книжкового форуму.

    Народилася 1950 року в селі Онацьківці на Хмельниччині. Закінчила факультет журналістики Львівського університету (1977). Працювала в районних газетах, на обласному радіо, очолювала регіональну організацію «Просвіти». Заслужена журналістка України (2006). Чоловік — письменник Володимир Лис.

    Дебютувала літературними публікаціями ще в дитячих роках. Першу збірку поезії «Країна світла» видала 1992 року.
Критики відзначають читаність творів авторки, динамічний сюжет, гарну мову.
     Творчий доробок: «Енна. Дорога до себе» (2014), «Вересові меди» (2015), «Танець білої тополі» (2016), збірка повістей «Етюд з метеликом» (2017), «Дожити до весни» (2018), «Корона на одну ніч» (2019), дитячі та підліткові «Зустріч на Босому мосту» (2009), «Білий вовк на Чорному шляху», «Буслик хоче до Світязя» (2010). 

    Отже, "Білий вовк на чорному шляху"... Не думав, не гадав герой цієї книжки, яка цікава мандрівочка йому, звичайному школяреві Маркіянові Козаченку, пахне. Та якось зі старовинного портрета, який висів у його кімнаті, зіскочив козак Мамай. І закрутилося-завертілося. Спочатку Маркіян потрапив у паралельний часовий коридор України, тоді – на Запорізьку Січ, а звідти – аж до Берестечка. Впродовж цієї подорожі стільки пригод на його кмітливу голову випало, що тільки встигай: і дивуватися, і від куль та шаблюк ухилятися, і з підземелля древнього замку вибиратися, і таємницю книги ченця Луки відкривати, і навіть самого гетьмана Хмельницького визволяти. Але коли поруч вірні друзі, все можна здолати. А заодно – і самому на краще змінитися. Тепер Маркіян добре розуміє, що означають слова: «Козак не боїться ні хмари, ні чвари».

    Захопливої дегустації!

   

 

                                                 Підгорецький замок: сторінки історії

       Підгорецький замок – один з найкращих в Європі зразків поєднання імпозантного палацу з бастіонними укріпленнями. Величний palazzo in fortezza в Підгірцях, за правом охрещений «українським Версалем», вважається найкрасивішим з замків Золотої підкови Львівщини. Його слава свого часу ширилася всією Європою завдяки неймовірній архітектурній естетиці, розкошу інтер’єрів, цінній колекції творів мистецтва, феєричному способу життя його гостинних володарів. 

     Впродовж віків замок відвідало чимало відомих осіб, зокрема були тут монархи: польські королі Владислав ІV і Ян Собеський, австрійський цісар Франц-Йозеф, російський цар Петро І, німецький кайзер Вільгельм. 

    Тут знімались фільми: "Богдан Хмельницький", "Потоп", "Три мушкетери", "Дике полювання короля Стаха", "Помилка Оноре де Бальзака" та інші. У фільмі "Три мушкетери", наприклад, замок "знімався" в ролі Лувру.

     Має замок і свого привида — Білу Пані. Кажуть, це душа зведеної зі світу дружини Северина Жевуського. Працівники музею стверджують, що неодноразово бачили її у палаці. Востаннє її бачили під час реставраційних робіт у підземеллі одночасно троє осіб.

     Цікавого знайомства із величним замком!  

Детальніше за посиланням:

https://www.facebook.com/%D0%97%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%87%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0-%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0-%D0%B1%D1%96%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BE%D1%82%D0%B5%D0%BA%D0%B0-%D0%B4%D0%BB%D1%8F-%D0%B4%D1%96%D1%82%D0%B5%D0%B9-1443665172334039

https://www.facebook.com/profile.php?id=100015209401226

                                         Українська тайга: краса Поліського краю

    Загублений світ, де час завмирає у полоні чарівності незайманих лісів. У поліських хащах рідко ступає нога людини. Рисі і лосі, білі зайці і кабани, сови і глухарі досі відчувають себе повновладними господарями тутешніх стежок...

    Щоб потрапити в український Поліський заповідник, слід відправитися на північ країни, в межиріччя Житомирської області. Заповідник створили в кінці 60-х для порятунку флори і фауни від їхнього головного ворога – людини. Зараз природа успішно заліковує сліди нерозумного господарювання.

    Дика природа цього краю багато в чому нагадує тайгу. Майже весь заповідник поріс сосновими лісами, яких не зустрінеш більше ніде в Україні. Мальовничі озера і непрохідні болота, барвисті луки і суворі лісові хащі – все це неповторної краси Полісся. Тут є і червонокнижні квіти, і реліктові рослини, що збереглися ще з льодовикового періоду.

     Вітаємо усіх шанувальників бібліокафе "Кнеигогурманіка". У розпал літа, сонечка, тепла та відпочинку хочемо запропонувати до дегустації історично-пригодницьку книжку Світлани Богдан "Викрадений перстень".

    Світлана Богдан народилася 1985 року в Києві. Здобула фах філолога у Національному університеті «Києво-Могилянська академія». Там же 2013 року захистила кандидатську дисертацію на тему «Поетика міфу у творчості Миколи Вінграновського».

    Авторка поетичних збірок «Коли ще автомобілі були людьми» (2006 р.) і «Той, Хто бачить мене» (2015 р.), низки прозових публікацій у журналі «Однокласник», книжки для дітей «Викрадений перстень» (2020 р.) та інших книжок для маленьких читачів, що готуються до публікації у видавництві «Портал».

     Переможниця і фіналістка поетичних конкурсів «Молоде вино», «Гранослов», «Смолоскип», «Ватерлінія», «Культреванш». Учасниця поетично-музичної формації «Се-Бо Світ».

      Отож "Викрадений перстень"... Малий Микола сумує за татом-козаком: той увесь час на  Січі. Аж раптом потрапляє в пригоду, що приводить його до тата. Хлопчику випадає побути джурою в самого отамана Сірка! А що вони роблять, ті джури? Поки Микола проходить випробування, читачі дізнаються як влаштоване козацьке життя на Січі.