Класик з українською душею

14 травня – 150 років від дня народження видатного українського письменника, громадського діяча і просвітителя Василя Стефаника. 

    Він не любив порожніх слів, порожніх сюжетів і порожніх людей. Його лаконічна проза – наче запечена кров. Кожне Стефаникове слово вагоме, живе, сповнене буття, великого болю і великої ніжности. Слово «біль» дуже часто трапляється і в його творах, і в його листах. Все життя – не надто довге – 65 років – боліло його серце і за народ, і за рідний край. Його новели належить до вершин красного письменства і найкращих зразків європейського експресіонізму. Вони перекладені 20 мовами світу. Він вважав писання «самогубною справою, як сільська робота або любов»: «Люди під гнітом своєї роботи скалічіють, а ще – кожна дрібниця, яку я пишу – граничить із божевіллям. Я нічого в світі не боюся, як самого себе». А ще казав, що «Немає більшої драми в житті, якщо нікого не любити. Тоді ти мертвий». 

    У Стефаникову прозу або закохуєшся одразу – вона полонить тебе назавжди, або залишаєшся до неї байдужим – вона не розкривається, залишаючись складною і незрозумілою. Коли ж хтось колись відкриє для себе його естетично довершену «мужицьку» прозу з шекспірівською напругою переживань – ніколи не пошкодує про це. Недарма Стефаник – майстер «різьбленого як камінь» слова, був одним із улюблених прозаїків іншого великого Василя – Стуса.

     До 150-ї річниці з дня народження Василя Стефаника міською дитячою бібліотекою організовано онлайн літературну мозаїку "Класик з українською душею".