Франковими стежками

     Сьогодні, 27 серпня, виповнюється 166 років від дня народження геніального сина української землі Івана Яковича Франка.

      Іван Франко - український поет, прозаїк, літературний критик, фольклорист, драматург, публіцист народився на Галичині 27 серпня 1856 р. в родині коваля. Змалку майбутній письменник виявляв неабияку допитливість, тому батьки намагалися влаштувати сина до найкращої школи. Він навчався в Дрогобицькій гімназії. Був дуже здібним учнем, бо мав надзвичайну пам'ять, про що засвідчують відомості з його автобіографічного листа: «Шевченка я вивчив майже всього напам'ять (а пам'ять у мене була така, що лекцію з історії, котру вчитель цілу годину читав, я міг опісля продиктувати товаришам майже слово в слово!)». Під час навчання в гімназії І. Франко захопився збиранням книжок. За обсягом його бібліотека нараховувала їх майже 500. 

     Закінчивши гімназію, він вступив до Львівського університету. Його власний творчий доробок на той час становив: збірку віршів, поеми — одна написана німецькою, інша польською мовами, переклади давньогрецьких творів, давньоруського «Слова про Ігорів похід» і декілька глав Біблії. До речі, це неповний перелік надбань юнака.

    Ти тільки уяви собі, усе це Франко створив у дев'ятнадцятирічному віці! 

    Майбутній письменник навчався у Львівському університеті, а потім у Чернівецькому, де й здобув вищу освіту. Згодом захистив дисертацію у Віденському університеті (Австрія), діставши науковий ступінь доктора філософії.

    «З вершин і низин» — перша збірка поета, у якій Іван Франко постає революціонером, а вірш «Каменярі», що сповнений прагнень митця розбити скелю, яка заступила шлях до нового, вільного життя українців, дав йому друге ім'я — Каменяр. До найвищих поетичних надбань Каменяра належить і збірка інтимної лірики «Зів'яле листя».

     Іван Франко любив дітей. “Життя, - говорив І.Франко, - мені мало всміхалося, а діти були тим весняним сонячним промінням, яке зігрівало моє серце”. Саме для них, найменших, Каменяр написав чимало творів, а особливого значення надавав казкам-байкам як найбільш доступній формі викладу й сприймання.  Адже в казковій одежі, в алегоричних обрядах, на думку письменника, можна краще донести до дитячої уяви велику правду людного буття, розбудити в малят цікавість та уяву до явищ природи, навчити ненавидіти зло й несправедливість, сміятися і думати.

     Франко написав майже п’ятдесят казок, двадцять з них увійшли до збірки “Коли ще звірі говорили” (1899). Більшість з них – це художньо опрацьовані переклади з грецької, індійської, німецької, російської, арабської та інших мов, своєрідні літературні обробки. Проте найчастіше він запозичував образ чи сюжет, який доповнював, розширював, надаючи творові соціальної загостреності, національного колориту – за словами самого автора: “На чужий позичений рисунок наклав наші українські кольори”. А казки «Абу-Касимові капці», «Лис Микита», збірка "Коли ще звірі говорили"  — це твори, за якими навчалося не одне покоління українців. 

     Сучасники називали Івана Франка «академією в одній особі», відзначаючи, зокрема, вільне володіння чотирнадцятьма мовами. На початку XX ст. його обирають членом Чеського наукового товариства; Харківський університет присвоює йому ступінь доктора словесності. 

      Результатом діяльності Івана Франка як письменника, ученого, публіциста, критика, перекладача та громадського діяча є понад п'ять тисяч праць. Випущений у світ п'ятдесятитомник — це лише третина створеного українським генієм. 

     Франко був претендентом на здобуття Нобелівської премії з літератури – його кандидатуру запропонував професор та доктор філософії з Відня Йосип Застирець. Відомо про дві причини, чому Іван Франко так і не став лауреатом. Перша – що лист від Застирця прийшов надто пізно, коли список номінантів уже був затверджений. Друга – смерть Івана Франка (за правилами Нобелівського комітету премія вручається тільки живим претендентам).

     Запрошуємо наших найменших користувачів онлайн на літературну мозаїку "Франковими стежками".